Комунальний заклад культури
"Централізована бібліотечна система"
Старокостянтинівської міської ради
|
Меню сайта
Наші партнери
|
Загиблі воїни АТО/ООС - наші земляки
1976, 45 років, Старокостянтинівський район Хмельницька область. Прапорщик, командир відділення — командир бойової машини підрозділу 128 ОГШБр. До ЗС України був призваний за мобілізацією у березні 2015 року та у складі 54 ОМБр брав участь у бойових діях проти російських окупантів у районі Світлодарської дуги. Вдруге, на військовій службі за контрактом - з березня 2019 року. Залишилися мати і двоє дітей. Помер в результаті зупинки серця під час облаштування бойових позицій в районі проведення ООС біля с. Пікузи на Приазов’ї. Похований на Алеї Слави в м. Старокостянтинові[ Нагороджений Відзнакою командувача об'єднаних сил «Козацький хрест» ІІІ ступеню. Джерела: https://memorybook.org.ua/18/ ostapchuksergiy.htm
Дізнатись більше: Сапчук І. Ридало місто: [загинув в зоні АТО Старокостянтинівець - О.О. Мандибура]/ Ірина Сапчук //Наше місто. - 2015.- 1 жовт. - С.7 *** Мандибура Олександр Олександрович [Електронний ресурс].- Електрон. текст // Портал виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради.- Режим доступу:http://starkon.km.ua/index.php/home-othermenu-42/505- heroi/mandybura-oleksandr-oleksandrovych/3870-mandybura-oleksandr- oleksandrovych.-Назва з екрану.- Мова: укр.- Дата останнього доступу: 10.11.2015. Мандибура Олександр Олександрович [Електронний ресурс].- Електрон. текст.-Режим доступу: http://memorybook.org.ua/16/mandibur a.htm .-Назва з екрану.- Мова: укр.- Дата останнього доступу: 10.11.2015. Місто проводжало Героя [Електронний ресурс].- Електрон. текст //Старокостянтинів небайдужий.- Режим доступу: http://starkonnb.info/news/city/misto-provodzhalo-geroya.html.-Назва з екрану.- Мова: укр.- Дата останнього доступу: 10.11.2015.
Дата та місце народження: *** Дізнатись більше: Ярохно О. Життя віддав за Україну : [у с. Підгірному попрощалися з Героєм-АТОвцем – Майстришиним О. О.] / О. Ярохно //Життя Старокостянтинівщини . - 2017. - 16 черв. - С. 3 Садомська Л. ...А їхав уже додому : [в зоні АТО загинув - О. Майстришин с. Підгірне] / Л. Садомська // Поділ. вісті. - 2017. - 20 черв. - С. 3 На Старокостянтинівщині відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО солдату : [воїн - учасник АТО – Майстришин Олег Олександрович] // Життя Старокостянтинівщини. - 2017 - 24 лист. - С. 3 Майстришин Олег Олександрович [Електронний ресурс]. - Електрон. текст // Книга пам’яті полеглих за Україну. - Режим доступу: http://memorybook.org.ua/16/maistr ishyn.htm - Назва з екрана. Мова: укр. Останнє оновлення: червень 2017 На Старокостянтинівщині відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО [Електронний ресурс] . - Електрон. текст. - Посилання на джерело: http://memorybook.org.ua/16/maistrishyn.htm. - Назва з екрана. Мова: укр. Останнє оновлення: 24. 11.17. Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну за (квітень – червень 2017). Майстришин Олег Олександрович [Електронний ресурс].- Електрон. текст. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki.- Назва з екрану. - Мова: укр. - Дата останнього доступу: 06.08. 2017.
*** Указом Президента України № 47/2016 від 16 лютого 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Дізнатись більше: У Старокостянтинові провели в останню путь солдата Яроцького, який загинув в АТО // Життя Старокостянтинівщини. - 2017. - 24 лист. - С. 3
Дата та місце народження: 14 лютого 1979 р., м. Старокостянтинів, Хмельницька область.
Дата та місце загибелі: 19 січня 2015 р., м. Донецьк.
Звання: Солдат.
Підрозділ: 81-а десантно-штурмова бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон).
Обставини загибелі: Загинув 21 січня 2015 р. у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. Посилання на новину:http://memorybook.org.ua/2/bilykigor. htm
Бойчун Юрій Олександрович народився 23 серпня 1983 року в селі Малютянка Київської області. У 2000 році закінчив Київську ЗОШ № 286. Талановитий хлопець, успішний бізнесмен. За недовге життя встиг побудувати будинок. Єдиний син у родині, утримував батьків- пенсіонерів. Призваний 25 березня 2014 року по мобілізації Києво-Святошинським районним військовим комісаріатом міста Києва. Молодший лейтенант, командир 6 механізованого взводу, 8-а механізована рота 3 механізованого батальйону 72-ї ОМБР. Загинув 15 липня 2014 року внаслідок артилерійського обстрілу з систем залпового вогню "Град" поблизу м.Амвросіївка Донецької області. 22 липня 2014 року Юрія Бойчуна поховали у селі Писарівка Старокостянтинівського району, звідки родом його батьки. Батьки: мати – Бойчун Раїса Василівна, 03.12.1958 р.н., проживає у селі Малютинка Київської області; батько – Бойчун Олександр Олександрович, 22.08.1957 р.н., проживає у селі Малютинка Київської області. Указом Президента України № 817/2014 від 21 жовтня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Рішенням №5 двадцять шостої сесії районної ради присвоєно звання "Почесний громадянин Старокостянтинівського району". 8 жовтня 2014 року батькам встановлено статус "член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни" та видано посвідчення встановленого зразка. Посилання на новину: 
Лавренчук Віталій Вікторович народився 25 липня 1976 року в місті Грозний, що в Чечні, у родині військовослужбовців. З юності мріяв стати професійним військовим, як і батько, тому наполегливо йшов до своєї мети.У 1993 році Віталія було зараховано до військового училища міста Кам’янець- Подільський. У 1996 році він звільнився в запас, а через рік був призваний на військову службу за контрактом. Згодом продовжив навчання на військово-інженерному факультеті при Кам’янець-Подільському державному аграрно-технічному університеті, який закінчив у 1998 році. Після отримання диплома Віталій був зарахований у розпорядження начальника Генерального Штабу Збройних Сил України. Ось основні віхи військової кар’єри героя. Віталій розпочав службу в Києві на посаді командира інженерно-технічного взводу 210 понтонно-мостового батальйону. У 2002 році батальйон був переданий до складу 11 гвардійського інженерного полку (м.Бровари), де Віталій Вікторович проходив службу на посадах командира понтонної роти понтонно-мостового батальйону та заступника командира інженерно-дорожнього (згодом інженерного) батальйону з озброєння. У 2009 році продовжив службу в штабі командування Сухопутних військ Збройних Сил України на посаді офіцера інженерної служби управління оперативного забезпечення. З 2012 по 2014 роки навчався у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Організація бойового та оперативного забезпечення військ (за видами та родами військ і сил)» та здобув кваліфікацію професіонала військового управління оперативно-тактичного рівня. Після академії Віталій отримав розподіл на військову службу до міста Рівне, у військову частину А0796 оперативного командування «Північ». 16 вересня 2014 року високо досвідчений кадровий офіцер, підполковник Управління оперативного командування «Північ» Збройних Сил України Віталій Лавренчук був направлений до зони проведення антитерористичної операції у складі оперативної групи штабу антитерористичної операції в секторі «М» на території Донецької області. У зоні проведення АТО Віталій Лавренчук займався забезпеченням блокпостів, опорних пунктів і базових таборів інженерним обладнанням. Під час виконання інженерних робіт 20 вересня 2014 року на одному з блокпостів Донецької області у селі Водяне Новоазовського району сепаратисти обстріляли українських військових з мінометів. У результаті обстрілу декілька бійців отримали поранення, а 38-річний Віталій Лавренчук загинув на місці… Поховали героя в селі Малий Вишнопіль Старокостянтинівського району, де проживають батьки. У Віталія Лавренчука залишились дружина та двоє дітей – 11-річна донька Владислава та однорічний син Ілля.
Загинув 13.08.2014
Олег Васильович народився 1979 року в місті Старокостянтинові Хмельницької області. Проживав у м. Новоград-Волинському.
Капітан, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград- Волинський). Після восьмого класу вступив у військовий ліцей в м. Києві. Продовжив навчання у Київському військовому інституті зв’язку, після закінчення якого у 2002 році був направлений до Новоград-Волинського. Стажувався в Техасі (США). Вже у березні Олег поїхав на кордон до Криму, потім служив у Чангарі та інших містах АТО. Залишилась дружина та 11-річний син.
Петро Порошенко видав указ нагородити старшого солдата хмельницького 8 окремого полку спецпризначення Сергія Муравського орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а капітана 30-ї окремої механізованої бригади Олега Обухівського – орденом Богдана Хмельницького. Відзнаки отримають рідні військових, адже Сергій та Олег загинули, боронячи Україну на війні у зоні проведення антитерористичної операції.Старший солдат Сергій Муравський був вбитий терористами 13 липня під час прориву колони українських військ до луганського аеропорту. Капітан Олег Обухівський останній бій прийняв 13 серпня поблизу села Степанівка Донецької області. Сергій Муравський служив у 8 окремому полку спецпризначення, а Олег Обухівський - у 30-й окремій механізованій бригаді.
 Рокіцький Сергій Загинув 24.07.2014. 33-річний капітан Сергій Рокіцький загинув 24 липня від снайперської кулі, коли евакуйовував поранених з-під збитого БТРу. Сергія поховали 27 липня у Великих Мацевичах Старокостянтинівського району, де він народився та виріс.
8 вересня загиблому військовому лікареві виповнилось б 34 роки. У нього залишилась дружина та 4-річна донечка.
Сергій був єдиним сином у сім`ї.
Він служив лікарем-ординатором, - повідомляє суспільно-політична газета "Перша міська”.
«Він ніколи не жалівся, не панікував. Хотів, щоб це все пошвидше минуло. Завжди був оптимістом і вірив у нашу перемогу», - згадує його друг.
«24 липня 2014 року не стало великої Людини... Рокіцький Сергій Дмитрович. Хороший лікар, добрий. Про нього можна писати і говорити багато хороших слів. На нього повинні рівнятись всі офіцери Збройних сил України. Він ніколи не залишав наших у біді. Сергій загинув, виконуючи свої обов`язки. Врятувавши чиєсь життя, він поплатився своїм. Снайперська куля терориста. Так, він герой. Але що тут говорити, дитина залишилась без батька, батьки без дитини. Давайте помолимось за його душу. Спи спокійно, Сергію. Хай земля тобі буде пухом. Ти назавжди залишишся у наших серцях як добра, порядна, Людина. Вічна тобі пам`ять», - розповідають його друзі.
Колеги Сергія Рокіцького говорять, що в подальшому добиватимуться того, щоб Сергієві присвоїли посмертно звання майора, а також - Героя України, тому що він загинув, рятуючи життя інших.
Джерело: memory.ye.ua/Serhiy_Rokickuy
Загинув 14.07.2014.
У ЗСУ - з 2003 року. Після 9 класу вступив на навчання до Кам'янець-подільського військового ліцею. Далі - до Кам'янець-Подільського військового інституту. Відразу після навчання у військовому інституті Сергія було направлено на службу у вч А-0563, м. Охтирка. З грудня 2009 року по червень 2010 року служив у миротворчій місії ООН у Ліберії на посаді перекладача групи планування застосування авіації 56 окремого вертолітного загону.9 квітня 2010 року був нагороджений медаллю ООН за бездоганну службу як військовослужбовець Місії ООН в Ліберії. 25 травня 2011 року нагороджений пам"ятним нагрудним знаком МО України "Воїн-миротворець". У зоні АТО з 25 травня був командиром роти інженерного забезпечення руху. 14 липня, виконуючи функції керівника групи, пішов на пошуки останків сапера 72 механізованої бригади, до якої був прикомандирований. Підірвався на радіокерованому фугасі.
В зоні АТО загинув капітан зі Старокостянтинова (18.07.2014) 14 липня біля села Дмитрівка Донецької області під час виконання обов`язків військової служби загинув командир роти забезпечення руху інженерно-дорожнього батальйону, капітан Сергій Саліпа (91-ий Інженерний полк Збройних сил України, місто Охтирка). У нього залишилася дружина та двоє 6-ти річних синів, — повідомила Охтирська Районна Державна Адміністрація.
Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_17135.html
 Шмерецький Сергій Васильович народився 16 лютого 1974 року. Проживав у Старокостянтинові. Сержант був кадровим військовим і служив на посаді старший механік-водій. Обставини загибелі: Загинув 10 лютого 2015 р. під час обстрілу російськими бойовиками з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» аеродрому м. Краматорська (Донецька область). Сімейний стан: Залишилась мати, вітчим, сестра, дружина та 13-річна донька.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
 Яневич Володимир Анатолійович Дата та місце народження: 23 червня 1993 р., с. Миролюбне, Старокостянтинівський район, Хмельницька область.
Дата та місце загибелі: 15 лютого 2015 р., с. Логвинове, Артемівський район, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада: Водій.
Підрозділ: 3568-а зенітна технічна ракетна база.
Обставини загибелі: Загинув 15 лютого 2015 р. поблизу Логвинове під час доставки боєприпасів автомобілем «Урал» з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве. Сімейний стан: Залишилися батьки і молодший брат.
Місце поховання: с. Миролюбне, Старокостянтинівський район, Хмельницька область.
Джерело: http://memorybook.org.ua/31/yanevich. htm
Вігель Федір Олегович, випускник 2003 року Старокостянтинівського ліцею. Протягом 2007 року служив строкову військову службу в полку Президента. Учасник бойових дій у зоні АТО з серпня по жовтень 2014 року. Служив у комендатурі штабу АТО, возив боєприпаси нашим хлопцям в донецький аеропорт та Авдіївку. 9 серпня 2015 р. Федорові стало зле. А за декілька днів він помер у реанімації. Сам Федір, окрім того, що учасник бойових дій, так ще . Джерело: 1miska.com.ua/news/zahinuv-kiborh-zi- starokostyantinivshchini. 
Погончук Руслан Вікторович Дата та місце народження: 27 червня 1976 р., м. Старокостянтинів, Хмельницька область. Дата та місце загибелі: 1 січня 2016 р., м. Артемівськ, Донецька область. Звання: Солдат. Загинув під час виконання бойового завдання в районі м. Артемівськ, Донецька область(За іншими дерелами помер через раптову зупинку серця.). Джерело: memorybook.org.ua/letters/31.htm.- https://nekropole.info/ru/person/view? id=7568649&l=ua
Яворський Олександр Володимирович Дата та місце народження: 9 березня 1969 р., м. Старокостянтинів, Хмельницька область. Дата та місце загибелі: 3 січня 2016 р. у районі м. Волноваха Донецька область. Звання: Солдат Обставини загибелі: Помер - 3 січня 2016 р. під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО. Місце поховання: м. Старокостянтинів, Хмельницька область. Джерело: memorybook.org.ua/letters/31.htm 
ШЕМЧУК ВАСИЛЬ ВІТАЛІЙОВИЧ Василь Шемчук, позивний "Балу". Боєць 81-ї бригади загинув 30 травня в районі населеного пункту Піски на Сході України. Віддати шану нашому земляку прийшли бойові побратими, керівництво міста, району, громадськість. Василь Шемчук родом із Старокостянтинівського району, раніше служив у 95 бригаді. Ця бригада прославилась завдяки героїчній обороні Донецького аеропорту наприкінці 2014 - на початку 2015 років. Друзі та побратими розповідають, що востаннє спілкувалися з Василем 27 травня. Тоді він збирався на бойове завдання і згодом обіцяв приїхати у відпустку. Бойові побратими згадують, що він був позитивним, відповідальним та надійним. Поховали полеглого десантника в рідному селі Жабче, Старокостянтинівського району. Дізнатися більше Садомська Л. Ще дві болючі втрати: [Загинули в зоні АТО А. Б. Цимбалюк з Славути та В. В. Шемчук з Старокостянтинівщини] / Леся Садомська // Поділ. вісті. - 2016.- 7 черв. - С. 2. У Старокостянтинові попрощалися із загиблим десантником: [Місто попрощалось з в. Шемчуком, який загинув в зоні АТО] //Наше місто. - 2016.- 9 черв. - С. 4. У Старокостянтинові попрощалися із загиблим десантником "Балу": [У зоні АТО загинув В. Шемчук з Старокостянтинівського р-ну] // Життя Старокостянтинівщини. - 2016.- 10 черв. - С. 2. *** Василь Шемчук загинув у зоні АТО 30 травня 2016 року.- [Електронний ресурс].- Електрон. текст.- Режим доступу: stecku.clan.su›publ…zhabche…shemchuk…zaginuv…ato&h ellip;.- Назва з екрану.- Мова: укр.- Дата останнього доступу: 31.07.2016. За весь час у зоні АТО загинуло майже сто хмельничан.- [Електронний ресурс].- Електрон. текст.- Режим доступу: podillya.tv›2015/07/15/za-ves…u-zoni- ato-zagynulo….- Назва з екрану.- Мова: укр.- Дата останнього доступу: 31.07.2016. Фото: http://www.youtube.com Джерело: http://memorybook.org.ua/28/shem chukvasyl.htm
Василь Олегович Кашлаков народився 28 жовтня 1987 року у м. Шепетівка Хмельницької області. У 1994 році пішов у перший клас у м. Шепетівка, а з 1996 року по 2005 рік навчався у Пеньківській ЗОШ І-ІІІ ступенів Старокостянтинівського району. Після закінчення школи навчався в Хмельницькому національному університеті. Закінчивши університет, повертається у рідне село Пеньки, іде працювати в ФГ «Богдана». З квітня місяця 2012 року по січень 2013 року працював охоронцем в ТОВ «Старокостянтинів АГРО». В 2013 році проходив службу в 93-й механізованій бригаді, з 14 січня 2015 року перебував на Сході України в зоні АТО. Кашлаков Василь Олегович – лейтенант, командир взводу 93-ї окремої механізованої бригади 93 бригади ЗСУ(позивний «Вовк») разом зі своїми товаришами 24 серпня 2015 р. дістав важких поранень внаслідок підриву на міні під Донецьком. Помер 25 серпня 2015 р. о 3:20 в Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова. У Василя Олеговича залишились дружина та малолітній син. Місце поховання: с. Пеньки, Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Дізнатись більше: --> |
Поиск
Архив записей
Статистика
Онлайн вього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Остапчук Сергій Валерійович (20 серпня 1976, Старокостянтинів — 17 травня 2021)
Мандибура Олександр Олександрович
МАЙСТРИШИН ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ 
Білик Ігор Вікторович 
Бойчун Юрій Олександрович
Саліпа Сергій 
Микола Флерко (похований у с.Деркачі Староконстянтинівського р-ну), боєць 5-го окремого батальйону ДУК ПС "Танчик”, загинув 28.02.2015р. у с.Піски Донецької області. Микола пішов на позицію з двома журналістами, в цей час міна влучила прямо по позиції. Боєць помер на місці від отриманих ран. Микола Флерко проживав у Кам’янці- Подільському, де у нього залишилася дружина та троє дітей. 
ВАСИЛЬ ОЛЕГОВИЧ КАШЛАКОВ